Ти - втікаюча тінь, із Катині –
В перемазаний джемом район,
Я наказую схибити ринді!
Але цілить він прямо в мій бон.
Щоб я чибісом сів на жердині,
І навіяв всім, що – фараон…
Бо сьогодні в новому взутті,
Я топчуся в розлитій воді.
Підбіжить мій тролейбус, моргне,
Символ свята «Відкритих дверей» -
Спить на кріслі таке чепурне,
Відображення з дна – Прометей!
Це – страхи ваші! Дати пенсне?
Це – вся сутність заслаблих людей.
А якщо стати зрячим на пік :
То хлоп’я ще не чоловік.
Я прохатиму в Індри дощу,
Прохолоди для скутих голів,
Хай я пальці його обпечу,
Об олію смачних пирогів.
Ну нехай, я для когось і щур,
Але люди заводять щурів!
Я дивився, як мокне ліхтар,
Перевтомлений; дихав, бо пар –
Ледь зволожував очі птахам,
Міцно брав за зап’яток мене.
І сьогодні чиїмось губам,
Перевагу віддав би Мане.
Але я уявляю цей клан :
Що втопив ідеал в каберне.
В них є свій зрозумілий глузд
Я його більш за смерть боюсь.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=520005
Рубрика: Лірика
дата надходження 28.08.2014
автор: Лаундж