тобі кидають "привіт"
а ти його не ловиш у руки
і воно падає на землю
важко
обтяжливо
із гупанням
із стукотом
із дзеленчанням
неначе воно переповнене заліза
і від цього брязькає
сотнями зламаних механічних
годинників
ти нахиляєшся
дивишся
розглядаєш
торкаєшся
а потім піднімаєш його із зусиллям
щоб повернути відправникові
бо у ньому не має привітності
у ньому лише
обов'язок
вихованість
зусилля
не більше
так неохоче кажуть "доброго дня"
бажаючи десь там
у глибинах
підсвідомості
щоб ваша випадкова зустріч
стала останньою
і це відчувається
по інтонації
схожої на сублімацію
емоцій
вражень
відтінків
почуттів
всього що необхідно для дихання
окрім кохання
його не замінити нічим і ніким
люди стали занадто
несправжніми
розмінюючись неначе монета
на слова що не мають
значення
на почуття
що не зачіпають
серця
на вчинки
що не озиваються
в грудях щирістю
а в мозку
у венах
стукотом
гупанням
сенсом
тобі знову кидають "привіт"
прислухайся
відчуй
вдумайся
як це слово в тобі
озветься
22.08.2014р. [00:56]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=518977
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 22.08.2014
автор: Віктор Шупер