Не поспішай про серце відкрите, комусь, говорити;
Не поспішай від першого враження мріями дивними жити,
Очарування, ще статися може, як сон після ночі - минеться,
Про поспіх, можливо, в житті шкодувати прийдеться!
Не поспішай, коли невідривно хтось дивиться жадібно в очі;
Не поспішай, коли поміж двох лунає рапсодія дивної ночі;
Не поспішай, коли навкруг шиї обвилися лагідні руки,
Бо, - може статись, - за ними настане провалля журби та розлуки!
Не поспішай…
Для когось, слова ці, кажу як сердечну пораду.
А сам, - помиляюсь, чомусь поспішаю щоразу;
Чомусь поспішаю, коли краще було б, змовчати;
Чомусь поспішаю, знайомих нових пригортати,
Та новими мріями, новими веснами жити
І з тими, хто зрадить, спішу необачно дружити.
А потім… а потім, стрічаючи зливу злослов’я,
Картаю себе за власне своє безголов’я…
Я поспішав, коли милі очі дивились;
Я поспішав, коли пісня пристрасті річкою лилась;
Я поспішав, зривати з пліч, сплетені ніжністю руки,
Ну, а тепер не маю де дітись від болю та муки…
Не поспішай…
середа, 20 серпня 2014 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=518638
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 21.08.2014
автор: dovgiy