О ти, у кому тиша і любов!
Цю землю обіймаєш ти до втоми;
в твоїх руках є вітер, що піски
перебирає пальцями худими;
перебирає насипи людей,
цивілізацій, етносів, народів,
і щось він залишає на землі,
а інше в часі гине незворотньо...
Ми в повний зріст сьогодні стоїмо,
тому що нам вказали—наша черга;
і невідомо, що чекає нас,
у серці ми стуляємо відвагу.
Скажи йому, щоб тих не загубив,
не поховав під безліччю уламків,
хто стали, мов заслона, під удар—
вони увесь наш золотий запас!..
Вікторія Торон
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=518382
Рубрика: Лірика
дата надходження 20.08.2014
автор: Вікторія Т.