А у мене така поезія,
що не кожному у дорогу.
Ще далеко до Полінезії,
до Гогена і до Ван-Гога.
І все ближчає до історії,
і даліє від істерії.
Запитаєте нині, – [i]хто ми є?[/i]
Може, пасинки у Марії?
Розпинають нас, убивають нас,
і бажають в огні горіти
і не перший раз, і в останній раз,
а ми все-таки Божі діти.
І махновці ми, і петлюрівці,
і бандерівці ми погані,
коли вулиця йде на вулицю,
коли гонять нас окаянні.
Нам приписують і чужі гріхи,
і свої прищепляють гени,
ми воли-бики, ми і дурники,
ну а ми таки все блаженні.
Нас і мінами, і гранатами,
ну а ми усе – кулаками.
Воїн задники не лизатиме
ні чужим братам, ні своїм панам...
То не гнівайтесь і пробачте нам,
як піднімемось козаками.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=518328
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 19.08.2014
автор: I.Teрен