[b]В такого кохання немає майбутнього й долі,
Тож душі даремно, мов нитки в узорі, сплелись.
А може полишимо землю й полинемо ввись?
Там зникнуть нарешті умовності, сльози та болі.
І лиш почуття від байдужості зір не схололі,
З’єднають наві́ки. Сьогодні чи, може, колись…
А поки самотність приходить до мене щоночі,
Залазить у ліжко, шепоче невтішні думки.
Торкнися сьогодні, хоча б випадково, руки,
І хоч на секунду дозволь подивитися в очі.
…Пробач мені, Боже, та я до безпам’ятства хочу
Щокою безгрішно його доторкнутись щоки.
[/b]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=516838
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 11.08.2014
автор: Олена Іськова-Миклащук