Місяць, ніч, пітьма і тиша
Споглядають мою душу,
Лиш скребеться, наче миша...
Дійсно, миша! - ані рушу,
Ані подих, ані погляд
Не лякають мишу тиху,
Може, це такий світогляд,
Може, це заради сміху,
А навколо - нічка тиха,
Річка, гай, село поснуло,
Лиш скресає, наче крига...
Дійсно, крига! - щось утнуло
Всупереч прогнозу диво,
Випав випадок кумедний,
Видно, діє хворобливє
Потепління всепланетне,
А навколо - дивний спокій,
Місяць срібло розливає,
Лиш картається, мов сокіл...
Де там сокіл! - крил не має,
Вся скоцюрблена, заклякла,
Мов дістала відкоша,
Невагома, сіра, блякла
Неспоріднена душа.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=516661
Рубрика: Лірика
дата надходження 10.08.2014
автор: Максим Тарасівський