В моє село прийшла війна.
Стріляють дні і ночі.
Тікає мати, дід, сестра,
Народ весь! Світ за очі.
У кожен двір, поглянь – ревуть!
Завзяті хлібороби…
Усі своє серденько рвуть,
Бо стільки в них худоби!
Народ мій завжди жив в труді,
Був дуже працьовитий.
- Тварин подіти нам куди?!
Двори слізьми залиті…
Корови, кози і кролі,
Гусята, кури, свині…
То ж діти! Рідні та малі.
Тікати теж повинні.
Чи знайдеться якийсь бо двір,
Собаку де, чи кішку
Не пестили б? Любимий звір
Завжди зове усмішку.
Лякають постріли усіх -
Мучать, вищать та квокчуть.
Кричать безбожно… Шкода їх.
Вони спастись теж хочуть.
В машину ж не посадиш всіх,
Автобуси не ходять…
Немає сміху – тільки гріх,
За кожним горе бродить.
Розкрили люди всі замки,
Всі двері, всі ворота…
Тварини мчали залюбки!
Живих летить когорта.
Спішать разом – один потік,
Пил, піднятий до неба,
І кожен мріє - щоб утік!
Всім рятуватись треба.
Там рвуться бомби навкруги!
Шматують ніжне тіло…
Чи є спокійні береги?
Для всіх важливе діло.
Старий дідусь своїх тварин
Відвів у хащі лісу.
Шептав їм щось, сльозу ронив
Та слав війну до бісу.
Залишив там дітей своїх…
- Живіть! Рятуйтесь, рідні!
А сам бігом – бігом від них!
Слідом не йшли щоб… Бідні.
Розкрила очі дітвора
Й попленталась у хащі.
Немає в них тепер двора…
Життя – напризволяще.
Лише свиня, як кошеня,
Попленталась за батьком.
Хоч він утік – вона прийшла
Додому. Все в порядку!
Знайшла провулок, рідний дім.
- Я вдома! Не губилась!
Закрита хвіртка… Тихо. В тім,
вона не розгубилась!
Така розумниця свиня -
Вмить складує програму!
Паркан міцний, та не броня -
Під тином риє яму!
Щілина є, та ще мала…
Сусіди пожаліли:
- Яка ж гарненька ця свиня!..
Й ножа... в дитя... встромили.
Війна. Важкий для всіх цей час!
Не сиплять з неба груші…
Як зовнішність єднає нас!
Та зовсім різні душі.
29.06.2014 р.
Фото з інету.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=516606
Рубрика: Сюжетні, драматургічні вірші
дата надходження 09.08.2014
автор: Любов Вишневецька