Як прекрасне змішалось із жахом,
Чомусь душі так швидко горять,
І не страшно знов падати птахом,
Найстрашніше - не вміти літать.
Не вдихнути холодної волі,
І спекотну, квітучу блакить,
І гадати: «Далеко ті зорі?
Душа тліє чи трошки горить?»
І не страшно, як землю ніч вкрила,
І як тиша стоїть навкруги,
Найстрашніше - поламані крила
Від своєї ж твердої руки.
І хоч легша дорога навпроти,
Не так страшно піти по важкій,
Найстрашніше - забути польоти,
І вважати: «Життя - земний бій».
І не страшно, що ми вже не діти,
Що є сотня для серця мірил,
Найстрашніше - не вміти злетіти,
Коли інші літають без крил.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=515561
Рубрика: Лірика
дата надходження 04.08.2014
автор: Невідомська Вікторія