В самотності зникнуть найкращі роки,
Любов серед тиші не знайде глухих,
Збирають з дитинства дорослі думки,
І сіять у грунті юнацьких страхів,
Слізьми поливають гріховне зерно,
І тихо чекають проміння з небес,
У жилах застигнуло віри вино,
А вітер свободи ще вранці замерз,
Покірно чекаючи захід буття,
Як дурень в пустелі чекає води,
На старість прокинеться в серці дитя,
І люди почнуть пожинати плоди,
Віками ми сіємо в душах бур'ян,
Віками його виривають близькі,
Страждає людина від зроблених ран,
Та руки й надалі вже будуть слизькі,
Ми друзів втрачаємо часто в біді,
Повіривши в радість несказаних фраз,
Зникають тюльпани думок в лободі,
І швидко рослини випалює час.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=514992
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 02.08.2014
автор: VDMK