Двадцять третє люте…

Двадцять  третє  люте…

Двадцять  третє  люте  –
Сироти  і  вдови    
Війнами  закуті
В  криваві  закови.

Стоптано  ногами
Пів-земної  кулі,
Всіяні  кістками
Учинки  минулі.

Дзвенькотять  медалі,
Брязкотять  затвори:
Когось  розстріляли
На  ранковій  зорі.

Постріли  з  нікуди,
Убиті  солдати…
Ще  сумують  люди,
Відридали  мати.  

Двадцять  третє  люте  –
Варвари  багрові,
Винищила  Крути
Банда  Муравйова.

Звідки  вони  вийшли,  
З  якої  утроби?
Нащо  їм  Всевишній
Дав  людську  подобу?

Порубані  діти,
Попалені  хати…
Де  взялись  на  світі
Іроди  прокляті?

Почорніли  в  горі
Одинокі  мами,
У  сльозах,  як  в  морі,
Тонуть  за  синами.

Двадцять  третє  люте  -
Оточили  села,
Наче  від  отрути
В  муках  земля  вмерла.

Красні  командири,
Красні  комісари,
Червоні  мундири,
Червоні  пожари.

Засмітили  мізки,
Почорнили  душі,
Засолили  різки
В  кривавій  калюжі.

Вибивали  волю,
Поселяли  раба,
Витесали  долю
З  осини,  чи  граба…

Тепер  хиже  люте
Всенародне  свято.
Лиш  глухим  не  чути,  
Як  голосять  мати…

Гірко  плачуть  діти
Та  сумують  вдови…
Дотепер  надіто
На  нас  ті  закови.

Понині  у  святі
Чужі  перемоги,
А  в  рідних  пенатах  
На  той  світ  дорога…  

03  січня  2012  року

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=514788
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 01.08.2014
автор: Микола Паламарчук