Вони помирають не в мудрості.
Вони помирають в ореолах богобійності:
Поки ти любиш, твої почуття б’ють,
Або ж стукають у невідомі двері.
Німотою відповідає припрошувач,
Щоби ти зазирала в шпаринку,
У тріщину зі свідомості.
Другої натомість нема,
Зате надщербленість миготить
Лінією пошуку істини.
Мов би і знайшов,
Але нема сил, аби крикнути.
Це ж лишень передпокій,
А щоб зайти далі, треба вимовчувати.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=514660
Рубрика: Лірика
дата надходження 31.07.2014
автор: Олена Ганько