Слухай як гнеться і стогне,
Як точиться кровію моя душа...
Слухай, дивись як від крові мокне,
А потім сохне, як страждає вона...
Слухай, як мучиться птах буз гнізда,
Слухай цей плач пташенят.
Не слухай свій плеєр — його нема
Слухай як люди кричать!!!
Ти чуєш?! Далі нема куди гнутись!!!
Не чуєш... Та що ж тоді марно кричати?
Не вірю... Навіщо ж тоді далі пнутись?!
Навіщо тоді правди шукати?
Коли не хочу... Не хочу вірити дарма
У правду якої немає
І навіть коли та жіва,
То завжди мене оминає...
Не бачиш світ, не бачиш правди,
Не бачиш ні добра, ні зла,
Якщо не розумієш правди й кривди,
Скажи, то хто із нас сліпа?
Хто з нас не бачить?
Я бачу біль і чую муки,
Я знаю правдане моя...
Та й не твоя. Ти бачиш луки,
Ти бачиш гори і моря,
Та ти не бачиш тої муки,
Що серце терзає... Дарма.
Ти бачиш все... Душа ж зламалась...
Ти не почуєш її хруст,
І ти не чула як зжмакалась
Надія й стукнулась об брук...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=514471
Рубрика: Портретна поезія
дата надходження 30.07.2014
автор: Женя Савчук