Вже зорі у небі пірнули в блакить,
Усі засинають, лиш явір шумить.
Змінилась невзнанно старенька земля,
Лиш вітер той самий пилюку кружля.
Давай поговорим тихенько про щось:
Як людям на білому світі жилось,
І як за Дунаєм співав соловей
Під звуки і іскри схрещених мечей.
Про час, як стрічали останні жнива,
Про те, що не згинула думка жива.
Чия була правда - твоя чи моя,
Чи варто за неї до смерті стоять.
Давай пригадаємо все, що було,
Усе, що на місці ристалищ зросло.
Як ми захищали калиновий цвіт,
За втратами гірко ридали навзрид,
Ішли без вагань, до кінця, до мети,
Хотіли свободу у тернах знайти.
Скажи мені, друже, не марним був шлях,
Чи буде чутна хоч луна у віках?
Звільнились нарешті від пут і кайдан?
І хто задля цього останнє віддав?
Змінилося вдома на краще хоч щось?
Чи правда брехлива, як тут повелось?
Скажи, чи минула у душах зима?
Скажи ж мені, друже, чи все не дарма?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=514427
Рубрика: Лірика
дата надходження 30.07.2014
автор: Вітрова Доця