ще навіть не знали слова "ми"
але доля
якось зв'язала два одинокі шляхи
коли і голос твій і погляд мій
переплелись
в такий невизнаний ще світ
і північна півкуля просто ураз
стала більшою
на два вибухи усередині нас
а ти і я які були до спільних фраз
кажуть що
учора втопились під легкий джаз
а наші сплетені пальці і губи
за мить
сп'яніли і скресли до купи
і я цілую пасма твого волосся
просто
ти занадто близько до мене горнешся
а ти невпинно рахуєш мої ребра
тому що
я тихо пристаю до твого берега
а ми стаємо заручниками тієї планети
на якій
тільки нас обвивають щільно тенета
і ніч і день і місяць і сонце
нині це
єдиний наш простір і соціум
а лінії смерті на наших долонях
коли ми побачимо у кого довша
розтануть від поту нашої плоті
і будемо ми у всьому всесвіті
для нас живі і для всіх мертві
бо
душі
наші
тепер
безсмертні.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=514040
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 28.07.2014
автор: Володимир Скиба