Море у серпні пахне стиглими кавунами,
Зелена шкіра його волога, палюча, перчена,
Сонце натягує світло поміж різними берегами,
І опускається в воду важко і певно.
Так закипає його цукровистий пісок,
Так розчиняються в ньому табуни потоплених кораблів,
І тільки пекельна тиша дзеркала сонних зірок
Триватиме на мілині.
Море відчуває, як в ньому існують жінки,
Як важко входять у нього спогади їхніх тіл,
І коли воно огортатиме їхню безмежність починаючи із руки,
Вони сріблитимуть його дно починаючи з власних ніг…
Тривають човни над темним пасмом прибережних окосу/дуги,
Заплітаючи в нього весел журбу, потопельників грубість, луску,
Кожного разу, коли ніч опускатиме в море свої рукави,
Воно висіватиме в небо свою піщанисту муку.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=513682
Рубрика: Лірика
дата надходження 26.07.2014
автор: Мирослав Гончарук_Хомин