Тепер все знову на своїх місцях,
Життя без тебе - так було раніше.
Вогню немає в спалених серцях,
А серце стомлене і прагне тиші.
Забутись - найсильніше із бажань,
Та сльози викликає кожен спогад.
Знай, я не мала жодних сподівань,
Любов і смуток завжди ходять поряд.
Твоя кохана - дівчина зі снів,
А я реальна, тому й ненависна.
Ти серцю наказати не зумів.
Ти вбив мене словами ненавмисно.
Ти ненавмисно біль завдав мені,
Ти ненавмисно ввів мене в оману.
Вже крил нема, лиш рани на спині,
Хоч знаю, що у тебе такі ж самі.
Серце твоє - нерозтопимий Л.І.Д.
Старання всі мої безрезультатні.
Не лізь у воду, як не знаєш брід.
Та, я робила це неоднократно.
Чи сльози висохнуть, чи все мине?
Чи час загоїть всі болючі рани?
Чи буде серце битися живе?
Чи перейде через пекельні брами?
Хоч час пройде, але згадаю я,
Те, що не варто згадувать, напевно.
Ті очі карі, рідкісне ім"я.
І почуття розтрачені даремно.
Катерина Макарук
(bard_of_pain)
15.04.14
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=513602
Рубрика: Лірика
дата надходження 26.07.2014
автор: Mysteria