...мені б дорікнути самій собі що маю занадто мало волі
бо ж спіткнувшись не завжди падають...
занурюєш руки по лікті в до болю знайомий голос
як все таки добре що десь там тебе згадують...
і навіть якщо заледве зводишся на ноги
клята тріщина неба лоскоче п'яти
я б могла повірити в долю
я б могла...
тіла проростуть навесні травою
по якій щасливі бігатимуть діти
ця епоха невинної крові й застою
примушує серце маліти...
бо кожне переживання в тобі підстуне мов метастази
обіймай обіймай свою біль і дякуй
що почуваєшся живим кожного разу
коли в тобі вона проростає червоним маком...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=513429
Рубрика: Лірика
дата надходження 25.07.2014
автор: Poetka