Сама себе обманюєш, кохана,
Вдаєш із себе леді ти залізну...
І демонструєш, надто вже старанно,
Що, мабуть, у твоєму віці пізно
Не те щоб поринать у вир любови,
А просто, саму думку допускати
Про те, що може трапиться й з тобою…
Собі доводиш, що не час кохати,
Що стільки є життєво-бізнесових
Проблем довкола, що часи непевнії...
Кохана, знай: шлях до зірок ніколи
Не йшов, минаючи колючі тернії!
Злетить кохання наше над часами,
Над негараздами, такими ницими,
І почуття, помі́ж земним і нами,
Щитом постане і засліпить крицею!
І не залізну, а солодко – сонную,
Запещену в обіймах, заціловану…
Чуттєву жінку, від кохання втомлену,
Я віднесу в Едемський сад прихований.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=513043
Рубрика: Лірика
дата надходження 23.07.2014
автор: Юрij Бyжaнuн