Доля-доля, у всіх вона різна,
В когось свята а у когось і грішна.
Ми сили не маєм ту долю змінити,
Її нам Всевишній з народженням пише.
Буває, що в голову вир затягає,
Буває, спокуса на зраду спіткає.
Бува і щаслива, в любові прожита,
І лагідна й тиха, дощами умита.
Зустрів юнак дівку і вмить закохався,
Сліпучої вроди її не злякався.
Струнка і тендітна, волосся хвилясте,
Як вітер війнув її плаття смугасте,
Як стегна побачив, аж стиснуло в грудях
Спокуса манила, дарма, що на людях.
Хай, що вони скажут без неї не жить,
Не радує ранок, ночами не спить.
Нехай і заміжня. То й що, як донька?
Кохання шалене, завжди так бува.
Уже живуть разом, чекають дитя
А щастю здається, не буде кінця.
Він донечку пестить, кохає без тями,
Такі ж оченята, волосся русяве.
Вона роздратована, треба спочити,
Розважитись трохи, в житті, щось змінити.
І знов, як колись, серед ночі прийшла.
Чужим чоловіком пропахла, хмільна.
Просила:"Пробач". Він їй знову пробачив,
На завтра її він уже не побачив.
На далі коханців вже не рахував
І долю картав, що таку покохав.
Від тоді живе десь такий одинак,
Вродливий на вигляд і так не дурак.
Бо доля судилась любити одну,
Красиву і грішну, не вірну й шальну.
А їй судилась доля з перекотиполя,
На роду писалась, іншу не знайти.
І блука по світу, як несамовита,
Що шука не знає й де його знайти?
Бо таким кохання не писалось Богом,
Їм лиш вроду дав він, а не почуття.
Не потрібні діти і байдужа мати
І живуть на світі, лиш своїм життям.
А йому, як кара та любов, як карма.
Жить до віку буде, лиш її вінцем.
І коли вже місяць у віконце гляне,
Хай, що скажуть люди, це його життя.
В руки візьме фото, де його кохана
І дивитись буде, мовчки до рання.
_____________________
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=512815
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 22.07.2014
автор: Зоя Журавка