Написано в формі речитативу.
І.
Здавалося б ніщо не віщувало біди,
І кращої пари не можливо знайти,
Лише місяць тому познайомились вони,
Та на все життя один одного знайшли.
Це було кохання з погляду першого,
Не можливо описати почуття більшого,
За божу любов до ближнього гіршого,
Та не менш вічного.
Це була магічна невідома сила,
Вона все змінила.
Вона їх з’єднала. До того
Жили вони один без одного, й не знали
Крім рідних ближчого нікого.
Та вічний випадок завжди щось міняє,
Когось єднає, а когось розлучає,
І це одне за одним чередує,
Чорне і біле постійно чергує,
Всі карти тасує, потім розкриває,
На міцність кохання перевіряє,
Прикрий випадок любить махлювати,
Не тільки розлучати, а і життя ламати.
І випадає такий виграш у житті не всім,
Та обминути злої долі не вдалося їм.
П.
Несправедливість царствує в житті,
Це відомо не одній мені.
Тримайсь до останнього,
Кінець вже близько,
Та не схиляй голову низько
Від пізнього часу до раннього.
Доля щось готує для кожного з нас,
Ми маріонетки у її руках.
Не гостри проти неї ножі,
Нехай як не буде пусто в душі.
ІІ.
Зірки світились, це був вечір ще один із тих,
Який несе у душі спокій юних і старих.
І все було б так мирно, спокійно і тихо,
Якби не одна зміна, що віщувала лихо.
Усім кривавий місяць у вікна заглядав,
Одних манив до себе, а інших він лякав,
І тих, кому не спиться,
І вдома не сидиться, він застерігав.
Подивіться вгору,
І швидше йдіть додому із знадвору.
Та нажаль закохані не вміють відчувати
Жахливу небезпеку. Їм на те начхати.
Для них це був ще один вечір,
Ще одна зустріч миттєва,
І до речі,
Кожен раз така жадана і суттєва.
Коли вони йдуть поруч пліч-о-пліч,
Крім них нікого не існує, тільки вічна ніч.
Вони шли і не спішили, і не помічали,
Один на одного дивились, і просто мовчали,
І нізвідки не чекали прикрого випадку.
Коли на них на швидкості їхала дев’ятка.
Та в момент останній вона притормозила,
Хлопця зачепила вона лише боком,
Різко зупинилась і хвилястим кроком
Підійшов воділа
З пасажирами-биками, які ще сиділи,
З нетерпінням все чекали влучної хвилини.
ІІІ.
Ці відморожені дебіли дівчину очима їли,
Вони після вдалої п’янки,
Ждали продовження гулянки.
Адже лиш недавно вийшли із в’язниці,
І бачили лише у снах плаття і спідниці.
Так, кохання – сила, та не порятує,
Коли хлопця тримають, а дівчину ґвалтують
У нього на очах…
Він не терпів цей жах,
Намагався вирватись, тоді його побили,
Таких непокірних урки не любили,
Тікаючи на машині, вони його збили.
Вона не мала сил гукнуть на допомогу,
Лише спостерігати лише мала змогу.
І бачила – коханого жорстоко переїхали,
А потім для вірності ще разок проїхали
По живому тілу…
Дівчина зомліла.
Вночі не видно крові, але коли світає,
Очам страшну картину день новий відкриває.
Місцевість опечатали, адже знайшли два трупи,
Але так сказати буде дуже грубо.
Коли швидка їх забирала,
Вони були, як два мерця.
І медсестра-сука нікому не сказала,
Що у них ще слабо, але билися серця…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=512781
Рубрика: Сюжетні, драматургічні вірші
дата надходження 22.07.2014
автор: Jana Vladi