Безмежне небо щільно виросло над ними,
Й ростуть могутні гори з соснами міцними.
Величні океани та річок пороги,
Й один до одного розбиті вже дороги...
А що ті люди - душі у тілесних ґратах.
Немає спокою їм, тільки б воювати.
Вбивають так самі себе або ж природу...
Забули?.. не знайшли ще сенс для свОго роду?..
Так і живуть: засмічують водойми, гори,
Ліси, повітря. І собі зробили нори
У тому смітті, де б і миша не жила.
І занепали душі, вже гнилі тіла...
02.07.2014
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=512186
Рубрика: Лірика
дата надходження 18.07.2014
автор: Микита Баян