***
На Луганськ іде порожній потяг, -
так ніхто не їхав на Донбас.
Там на півдні жде "небесна сотня",
а на небі - тисяча без нас.
Потяг Україною, мов протяг,
суне привидом униз по площині
з лісостепу у степи, де бродять,
як фантоми, люди на війні.
Ми - до Сум. Купе - неначе старець,
відробило : сісти б на рундук
вік дожити, щоб легені сланець
освіжав, немовби киснем бук.
Провідниця - інопланетянка:
в блузі білій - свіжа, як роса!
На столі тремтить з-під чаю склянка
і осиротілий круасан.
Лопотять задушливо фіранки
кольору донбасівських ланів.
Там у Дикім полі ночі-бранки,
вечори по-вовчому сумні.
Потяг-символ. Цей носій і свідок
кодового щастя могікан...
Сонце ж в очі так пекельно світить,
мов до лоба зведений наган!
В дрімоті оцій в купе вагоннім
я вдихаю дим - Вітчизни пар.
Тіло мліє, і сивіють скроні,
доки сниться мрія поміж хмар.
18.07.2014.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=512120
Рубрика: Сюжетні, драматургічні вірші
дата надходження 18.07.2014
автор: Надія Позняк