[b]Гіпермашина[/b]
[quote]There're plenty of room at the bottom.
Richard Feynman[/quote]
На Нью-Йорк спадала ніч. Холодна, осіння ніч.
Небо було чорніше Всесвіту, на будинки та вулиці спадав шалений дощ, а в повітрі блимали блискавки. Люди ховалися в квартири, закривали вікна та спостерігали за електричними потоками в повітрі, думаючи, хто ж їх створює. Бог? Природа? Електромагнітна взаємодія між хмарами?
А може, винахідник змінного струму?..
Як би там не було, але в цю ніч, в одному будинку на П’ятому авеню, в невеличкій кімнатці, з маленькими, щільно заштореними вікнами, сиділи двоє. Перед ними був стіл, завалений паперами з щільними рядами формул, написані одним з них – кучерявим, з розпатланим волоссям та замріяними очима, якими він задумливо дивився на тензорне рівняння, написане величезним шрифтом як заголовок, і марно намагався зв’язати його з хвильовими функціями та квантовими невизначеностями, які покривали майже весь листок. Інші папери вкривали ряди диференціальних рівнянь, в яких можна було розрізнити майже 50 різних змінних, а також графіки так званих «дивних аттракторів» (які характеризують нелінійні системи), 50-вимрні матриці та інші речі, які навіть досвідчений математик навряд чи прочитає з першого погляду. Та й з другого. Та й з сотого не факт…
В дальньому кінці кімнати були двері, завішені чорною тканиною, немов вівтар на Великий піст в Смілянській церкві. Стіни були обставлені полицями та шафами, на яких стояли найдивніші прилади того часу – осцилятор, електромагнітні котушки, генератор та приймач радіохвиль, а також інші, про призначення яких знав, мабуть, лише один чоловік у світі, який сидів поруч з кучерявим генієм. Хитрі, проникливі очі, які, здавалося, могли бачити людську душу, пряме чорне волосся та рідкі вуса відтіняли його обличчя – бліде та витягнуте. Тіло його було видовжене, сухе та сильне. Про нього ходили слухи, що він – правнук графа Дракули, що він володіє зброєю, яка здатна розірвати Землю на шматки, а сам здатен пускати блискавки з пальців. Не було сумнівів, що кілька нью-йоркців прямо зараз думали, що шторм за вікном – діло саме його рук.
Звісно, що більша частина цього була вигадкою. Світлий розум та сильний дух може знайти в собі кожен.
В свої 86 років, до речі, він виглядав на 46.
- Як ти відносишся, друже, до того бардака, який зараз відбувається в Європі? – запитав чоловік свого колегу, коли той відклав папери і став вдивлятись в генератор блискавок на стіні.
- Це жахливо, - ледь не простогнав кучерявий, - вони всі просто з’їхали з глузду. Нацисти кажуть, що настав час Надлюдини. Вони кажуть, що їх раса – священна! Вони знищують цілі країни, вони будують фабрики смерті, а їх раса – священна! Коли ж люди, нарешті, віднайдуть спокій?
- Коли віднайдуть суперзброю… - відповів чорноволосий. – Особисто я з радістю кинув би її на голови тим бандюкам, які зараз окупували мою рідну Сербію! Але, на жаль, людство має саме вирішити ці проблеми. Ми вже допомогли йому всім, чим могли, далі в нас свій шлях. Мудрість ми йому, на жаль, не подаруємо… Вони самі мають знайти його.
Кучерявий кивнув та замовк, вдивляючись в блискавки на стіні та вслухаючись в грім надворі. Це було дивне почуття людини, яка знає своє майбутнє, й не має права його змінювати. Наче якесь передчуття, можливо, те саме, яке народило стільки геніальних ідей в останній час, казало йому, що від цього залежить доля Всесвіту. Не лише добре йому відомого, трьохвимірного світу, за який він так переживав зараз – а всього Всесвіту.
Що ж, це була остання його загадка в цьому світі. Яку він мав унести з собою. В гіперпростір.
Сонце вже заходило, коли Нікола Тесла оглядав машину, яка стояла в лабораторії, зазвичай покрита темним покривалом. По всьому зовнішньому вигляду, як і по розмірам, вона була схожа на вертоліт з сильно вкороченим гвинтом, зате з великою сферою посередині. Тесла знав, що та сфера була двошаровим суперконденсатором, а так званий «гвинт» - антени для прийому енергії з силових полів. Широка задня частина, схожа на багажник машини, насправді містила капот з генераторами. На носі «вертольоту» знаходилося чимале кільце, прикріплене до нього – єдина видима частина заплутаної системи управління та рівноваги, яка мала направляти машину. Кабіна була розрахована на чотирьох. Над кожним сидінням були дивні пучки проводів, а в передній частині знаходився великий екран. Знайомий біофізик, який мав сьогодні ввечері навідати їх, казав, що ці проводи мають кріпитися прямо до мозку.
Цей проект був задуманий ледь не 10 років тому. З тих самих пір, як його знайомий фізик-теоретик Альберт Ейнштейн розповідав йому, що формула всього сущого не вміщується в чотири виміри простору-часу, Тесла побачив можливий шлях реалізації своєї мрії – отримання енергії з «ефіру», який міг бути усього лише іншим виміром. Майже всі ці десять років, Тесла та Ейнштейн, найбільші практик та теоретик свого часу, працювали над єдиним завданням…
На той час, навіть літаки були надзвичайно дорогою розкішшю, що вже казати про машину, яка здатна подорожувати гіперпростором?! І все-ж таки, щось зв’язало докупи нейрони в цих двох геніальних головах, щось примусило ідеї, які могли проявитись в кращому випадку через 600 років, виринути на поверхню в ті нелегкі для Землі часи. І – мабуть та ж сила – накладала німе табу на те, щоб розкрити комусь секрет цих думок. Навіть біофізик й математик-програміст, які приймали активну участь в проекті, не були повністю освідомленні в призначені їх роботи.
Тесла оглядав машину в невідомо який раз. Невже сьогодні має бути розв’язка?
- Евріка! Евріка! – почулося з-за дверей, завішених чорною ширмою, як на підтвердження думок Тесли. – Я знайшов її! Я зробив це!
Тесла вбіг до свого друга та побачив, що він тримає в руках єдиний листок паперу, а на ньому написане одне, елегантне та коротке тензорне рівняння. Під ним він побачив 26-вимірну матрицю. Тесла посміхнувся:
- Альберт, ти, звісно, геній, але якщо це рівняння таке коротке, якого біса ти витратив на нього десять років? От я за цей час збудував цілу гіпермашину, і…
Ейнштейн повернув листок іншим боком і Тесла ледь не втратив свідомість. Там красувалося близько трьох сотень рівнянь, написаних дрібним шрифтом. Кожне з них містило шалену кількість операторів, призначення більшості з них можна було лише здогадуватись. Частина з них була обведена.
- Твоя гіпермашина, Нікола, теж зовні нічим від залізяки не відрізняється… - усміхнувся Ейнштейн у відповідь. Тесла лише кивнув.
Далі він показав на обведену частину рівнянь:
- Ось це – актуально описує наш світ, ось це – вимір часу. А інші 15 вимірів, як я зрозумів, лише математична абстракція, яка допомагає все це представити в гарному вигляді. Воно потрібне для кінцевого рівняння, але з реальним світом воно мало зв’язано. Коли я вираховував нашу з тобою долю, я оперував в п’ятдесятьох вимірах, але це ж не означає, що ми живемо в 50-вимірному просторі-часі?
- Одним словом, як програма для ЕОМ. – сказав свій вирок Тесла. – Абстрактна хріновенька, яка сама по собі не значить нічого, але здатна відтворювати себе в ЕОМ. До речі, на основі так «любимої» тобою квантової фізики можна створити ЕОМ надзвичайної потужності, ми з нашим математиком вже впевнилися в цьому. Як ти можеш ненавидіти науку, яка створює такі чудові речі?
- Вона неточна. Вона невизначена. Вона просто жахлива! І все-ж таки, в 11-вимірному просторі-часі навіть вона прекрасна…
- Я б на ній одружився вже за те, що вона допомогла збудувати мені суперЕОМ, який дасть нам можливість досліджувати гіперпростір. І все-ж таки, зараз не час любовних дискусій, навіть по відношенні до науки. Ходімо подивимося, там вже майже все готово.
- Для тебе одного хіба що… - зітхнув Ейнштейн.
Двоє вчених вирушили за ширму до машини. Тесла відкрив капот машини, який знаходився, як було сказано, ззаду, вийняв звідти ряд аркушів спеціального паперу для програмування, які лежали прямо на генераторах, та подав Ейнштейну.
Ці генератори мали працювати на чистій енергії вакууму 11-вимірного простору-часу, перетворюючи її на потужне силове поле об’єднаної сильної, слабкої, електромагнітної та гравітаційної взаємодій. Ніхто в світі не міг назвати її величину, проте вона була величезною. В принципі, в ті часи ніхто й не думав про існування 11-вимірного світу, вважаючи це в кращому випадку абстракцією, а в гіршому – ахінеєю. І лише такі психи, як двоє фізиків, чиї голови були затуманені думками з майбутнього, зараз налаштовували генератори для одинадцятивимірного простору-часу. Вони знали про існування енергії вакууму. Як і про існування теорії всього. Як і про існування гіпермашини, відповідно.
Генератори працювали на субатомному рівні. Вони складалися з провідного, надзвичайно тугоплавкого матеріалу, створеного на наночастинках кремнію. Цей матеріал Нікола Тесла вдосконалював майже три роки, так само як і конструкцію генераторів та саму можливість їх побудови. Як це не дивно, але він міг поклястись, що незрозумілі сигнали, які приймали його радіоприймачі, і тут підказували йому, як їх побудувати.
Всередині були сферичні порожнини радіусом до 5 нм (5*10-9 м) – їх кількість у всіх генераторах оцінювалась близько 1023 порожнин, хоча точно цього не знав ніхто. В кожній з них були молекулярні трубки, через які енергія силового поля порівняно невеликими порціями подавалася точно в центр порожнини у вигляді рівних за частотою силових коливань, що призводило до багаторазового резонансу. Таким чином, вся енергія фокусувалася в об’ємі діаметром 10-35 м, а температура в цьому об’ємі досягала 1032 К. Враховуючи кількість порожнин, це дозволяло викривити простір-час і відкрити тунель, який Ейнштейн назвав «кротовою норою». До зустрічі з Ніколою Тесла він не вірив в їх існування, як і в існування гіперпростору. В свою чергу, до зустрічі з Альбертом Ейнштейном, Тесла не вірив в можливість математичного опису Всесвіту. В чергу наступної черги, обидва раніше не вірили в неземні сигнали.
Коли генератори були налаштовані, згідно з ейнштейнівським описом світу, на переробку енергії в силові коливання необхідної консистенції, Ейнштейн відкрив передню частину машини, де знаходилася так хвалена Ніколою квантова ЕОМ. Хоча він бачив в ній, в першу чергу, заплутану систему проводів та великий блок з роз'ємами, він знав про потужну обчислювальну здатність квантової машини. Зачудований, Ейнштейн вклав папери з кодом програми, яка містила його формули, в спеціальні роз’єми та закрив кришку. Потім він заліз в кабіну та натиснув на червону кнопку. Кільце на носі піднялося та з гуркотом розтягнулося, збільшилося до діаметра самої машини. Потім він став крутити налаштовувачі – і «гвинти» сфери-конденсатора почали змінювати свої координати в просторі-часі. Тесла глянув всередину й побачив, як на екрані висвітилося десять чисел, які, як він зрозумів, були їх «координатами» в просторі-часі, причому шість з них були нулями:
[b]1.6Е16 3.4Е8 5.5Е22 1.62Е-35 0 0 0 0 0 0 4.3540012Е17[/b]
«Ми знаємо точну відстань в кілометрах від центру Всесвіту й час від Великого вибуху в секундах так само. Ми бачимо власними очима четвертий скручений вимір електромагнетизму. До того ж, в шістьох координатах ми в центрі Всесвіту. Так, наша місія приходить до завершення…» - подумав він.
І тут в двері хтось задзвонив. Ейнштейн виплигнув з машини, Тесла швидко її вимкнув та накрив покривалом, поки його друг відчиняв двері. Зайшов знайомий біофізик. Вчені з полегшенням зітхнули, потисли йому руки.
- Привіт, друже. Ми якраз закінчили всі наші приготування. – сказав Ейнштейн.
- Справді? Вітаю вас! Жаль, звісно, що ви покидаєте Землю, але так і треба, значить. Всесвіт чекає живих створінь як люди в іншій частині.
- Ну, мене матінка-Земля ще років 12 поносить…
Вчені пройшли до машини. Разом вони в останній раз оглянули її. Всі системи життєзабезпечення були в нормі. Запасу кисню вистачало на 5 біогодин – у Всесвіті безліч місць, де його можна знайти. Броня машини мала витримати необхідне для переходу навантаження. Сфероподібне утворення над сидіннями, від якого відходило чотири вже згадані пучки проводів – сконструйована ним сенсорна система, яка дозволяє бачити в багатьох вимірах.
- Для десятьох вимірів я не знаю, значить, як це підійде, - сказав він, коли почув про недавнє відкриття Ейнштейна, - але шість побачите точно. Поки я конструював ваші мізки, я зрозумів шлях, яким можна створити шестивимірний зоровий сенсор. Треба просто зробити дуже звивисту систему – чимось схожа на кору головного мозку, тільки набагато більш звивиста, причому звивини теж звивисті, і… ну, в цілому, так шість разів. А далі, значить…
- Годі, годі, ми знаємо твою геніальність, та й ти нам розповідав вже це все, а одне геніальне другого разу вже не таке геніальне. Покажи краще, хто буде жити замість нас. – обірвав біофізика Тесла.
Біофізик відкрив шафу в кутку лабораторії. Там на вчених дивилися… вчені. Нікола Тесла з блідим обличчям, Альберт Ейнштейн з кучерявим волоссям. Точні копії. Хоча, Ейнштейн був дещо старіший, ніж справжній, якщо гарно придивитися. Поруч лежали дві маленькі пластинки з програмами.
Тесла взяв одну з них і вставив в свою копію. Рівно через 12 годин, зранку, двійник встає, виходить з шафи та йде на двір, де на одній з нью-йоркській вулиць його збиває автомобіль. Останні дні він проводить у відсутності людей, а 7 січня 1943 року – помирає, після чого його «тіло» спалюють і історія Ніколи Тесли на Землі закінчується.
Після цього справжній Нікола Тесла взяв маленький яйцеподібний предмет і простяг його Альберту:
- Цей будильник задзвонить рівно о 9 ранку 1 січня 1955 року, тож не напивайся сильно на Новий Рік. Як ти пам’ятаєш, твій двійник буде дуже хворим «Альбертом», а похоронять його дуже тихо. А потім, як і «мене» спалять. Дай п’ять…
- В мене хоч мозок візьмуть на пам’ять. – всміхнувся Ейнштейн, вдаривши долонею долоню Тесли. – Щоправда, з вірогідністю 99.97%. Ненавиджу вірогідності, диявол забирай… До речі, друже, ти його точно нормально скопіював? – повернувся він до біофізика. – Якщо я на даній стадії не можу дати людям свою теорію, хай хоч мозок мій візьмуть нормальний.
- Він як справжній. - завірив біофізик.
- Ти точно не хочеш з нами? – запитав в останній раз Тесла, хоч і знав відповідь.
- Ні, нізащо, скільки разів повторювати! – вигукнув біофізик. – Я, значить, жити ще хочу, чорт забирай! На Землі, я маю на увазі. Рано ще її покидати, значить. Все і так, значить, зробив для нашого… вашого… проекту, значить.
Біофізик, коли нервувався, повторював слово «значить» значно частіше, ніж зазвичай.
- Ну тоді, значить, прощавай, друже, я розповім про тебе в тих вимірах. – розтягнув посмішку Тесла, потиснувши біофізику руку. В очах біофізика промайнула тінь суму. Тесла теж, без сумнівів, відчував печаль розлуки з друзями, але ніяк того не показав.
Тесла заліз в кабіну, закрив дверцята. В останній раз помахав друзям у вікно. Після цього вікно закрилося щільною пластиною захисного матеріалу.
Ейнштейн та біофізик відійшли до дверей. Згодом обережно спостерігали, як починає пульсувати простір-час навколо машини, як задрижало все, що було в кімнаті. Через кілька напружених митей всередині кільця на носі почала з’являтися дивна чорнота, яка нагадувала діру в самій матерії Всесвіту. Раптом простір-час колапсував і все зникло. Це нагадувало «вибух всередину», з епіцентром прямо в центрі кільця.
Двоє вчених з глибоким подивом, та трошки з сумом простояли ще деякий час. За вікном вже була ніч і зорі посилали своє проміння з далеких далей космосу.
«Точніше, вони посилають нам коливання четвертого просторового виміру, - подумав Альберт. – Потерпи, безумцю, скоро ти взнаєш, як вони це роблять, побачиш власними очима. Ще 11 років життя в цьому світі. Проведи їх з користю.»
Зірки блимали в десятивимірному просторі, коли біофізик та Альберт відправилися спати. Завтра вони мали їхати в лабораторію, де розроблялася перша у відомому світі ракета, і їм треба було налаштувати свій мозок на ординарну Землю.
Опинившись в машині, після готовності всіх захисних систем, Тесла увімкнув гіпермашину і налаштував 11-у часову координату на наступну величину:
[b] 4.35400120378432Е17[/b]
Коли він запустив машину в дію, він відчув, як його тіло притислось до сидіння. Машина різко здригнулась, а потім все затихло. Це означало, що з тих пір минуло рівно 11 років (з яких 3 високосні), 47 днів, 10 годин та 44 хвилини, тобто зараз було 8:56 ранку 1 січня 1955 року по нью-йоркському часу, й більшість людей спокійно лежали по домам, відсипаючись після Нового Року. В їх лабораторії, де Ейнштейн, очевидно, зустрічав з друзями Новий Рік, мав бути лише він – всі, мабуть, давно розбрелись по домам.
Тесла відкрив дверцята і побачив ту саму лабораторію, хоча більша частина його винаходів була винесена звідси. Згодом забіг зачудований Ейнштейн:
- Як же я чекав цю мить…
- Воно й видно. Ти трошки постарів. Тепер ми майже одного віку з тобою, хе-хе.
Ейнштейн підтвердив його думку, що він в лабораторії сидів в цей час сам в шаленому чеканні. Потім він зняв чорне покривало з шафи, яка була завішена понад 11 років. Взяв останню пластинку й встромив в свою копію, яка мала прокинутись через годину, надзвичайно хворим «Ейнштейном», який проведе свої останні дні з медсестрою, буде похований в оточенні 12 друзів, а потім спалений в крематорії.
І лише його мозок, дітище біофізика, буде законсервоване у банці та досліджене тисячами спеціалістами, які не відрізнять його від справжнього. Бо він і справді був як справжній…
Ейнштейн заліз в кабіну. Двері зачинилися,
- Там наша доля. Скоро ми взнаємо, що так кликало нас. Тримайся, друже. Ти готовий? – запитав Тесла, готовий взятися за апарат управління.
Ейнштейн налаштував апарат на наступні координати:
[b]0 0 0 0 0 0 0 0 0 0 4Е14[/b]
Він був впевнений, що їх не розплющить, хоча ще 30 років тому сказав би зовсім інше. Цей апарат проходив випробування в гравітаційному полі з прискоренням 288000 м/с2, що ненабагато менше сингулярності. Граві-генератор Тесли міг створити таке тяжіння за допомогою резонансу, створеному трильйоном молекулярних машин, налаштованих на одну частоту.
Гіпермашина здригнулася. З’явилося відчуття продавлювання крізь надзвичайний «шланг» - очевидно, багатомірний. Раптом в машині погасло світло.
- Що за ідіотизм?! – нервово запитав Тесла.
- Чорт забирай. Ми ж покинули четвертий вимір! Тепер нічому коливатися й передавати нам світло.
Їх почало раптом кидати зі сторони в сторону.
- Альберт!!! Без електромагнітних коливань двигуни не працюватимуть! – заволав не своїм голосом Тесла. Альберт ніколи ще таким його не бачив. – Виправ це, або ми зараз тут здохнемо всі, Едісон його візьми!!!
Ейнштейн, стримуючи паніку, налаштував четверту координату на початкову величину:
[b]0 0 0 1.62Е-35 0 0 0 0 0 0 4Е14[/b]
Скоро все заспокоїлось, світло знову з’явилося. Тепер машина мірно рухалась крізь гіперпростір. Енергії 11-мірного вакууму легко вистачало для подорожі. Курйоз тепер здавався їм смішним, тож фізики, весело перегукуючись, мчались в центр Всесвіту.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=511989
Рубрика: Лірика
дата надходження 17.07.2014
автор: mereine