Колись малими були необачні,
Скоріш хотіли залишити отчий дім.
Тепер вертаючись до нього плачемо,
Бо тепло так ніхто й ніде нас не зустрів.
Дороги різні у житті ми вибираємо,
Але стежина ,що вертає в рідну хату
Нехай ніколи бур’яном не заростає,
Там перші кроки,там життя початок.
Коли душа у вічність відлітає
І покидає тіло на спочинок ,
Вона завжди додому повертає,
В останнє попрощатись,в рідні стіни.
Хоч не асфальтна де в кого дорога
До місця рідного,де із колиски виріс.
Та найріднішого нема порогу,
З якого серце своє й душу виніс.
17.07.14р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=511803
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 17.07.2014
автор: леся квіт