А.1.2. Сельцер Н. Й.
У 1978 році і трохи далі я працював в Київському НДПІ містобудування - спочатку у відділі кандидата архітектури Бориса Володимировича Орехова, а потім у кандидата архітектури Панченко Тамари Феодосівни, яка давно вже стала доктором архітектури.
І от до відділу Панченко Т. Ф. в кінці 1978 року прийшов на дозволені тоді два місяці праці на рік пенсіонер Наум Йосипович - в минулому керівник Архітектурно-планувального відділу №1 цього ж інституту, архітектор, який пішов на пенсію до моєї появи в цьому інституті. Ця людина вразила мене молодістю і неординарністю свого мислення, своїм світосприйманням. Безумовно, я не міг не зреагувати на цю людину і при першій же нагоді зробив це.
Цей приклад привожу тому, що нижче буде показані два різних проява мого відношення до цієї людини.
Треба сказати, що в ті благословенні часи в Інституті та у Відділах цього Інституту, хоча я знаю, що так було по всім подібним установам СРСР, робилися сабантуї по всім випадкам.
На честь Нового року 1979 я зробив поздоровлення всім моїм колегам, а Науму Йосиповичу присвятою був вірш.
Зараз я розумію, що вірш тримається тільки на емоції, а тоді це не було для мене важливим. Цікавою була несподівана подія.
Після того, як я прочитав вірша, то всі постукали в долоні, ввічливо, Наум Йосипович сказав дяку і я сів, щоб взяти стопку коньяку. Але раптом встала дівчина, яка приїхала до нас на практику із Харкова. Вона взяла аркуш з цим віршем у Наума Йосиповича і заново прочитала його. Ми всі, в тому числі і я , були приголомшені - геніальний вірш! Мовчання. Здивовані погляди на мене. А дівчина сором'язливо сказала, що вона є лауреатом України серед декламаторів!
Так я вперше зрозумів, що є вірші для читання очима, а є для читання голосом, і що не завжди вони є тотожніі.
Что молодость?
Года?
Стремление испить любовь до дна?
И в хохоте веселья пьяном
Старинные ломать устои рьяно?
Нет!
Что старость?
Года?
Сгоревшая любви свеча?
В тоске занудливый галдеж:
Не та теперь,
Не та пошла ведь молодежь!"?
Нет!
Есть молодые старики,
Что в двадцать лет не лирики,
Душою вялые, пустые,
И сердцем опостылые.
Так что же молодость?
Жизнь!
Сверкающая, бурлящая для нас!
Жизнь!
Наполненная радостью открытий дня!
Жизнь!
В обыденном фанфарный глас!
Жизнь!
Что людям отдана до дна!
Так будем жить, храня задора россыпи,
Как их хранит Наум наш Осипович!
Не будем мы стареть и сердцем,
Как не стареет эН О Сельцер!
БУДЕМ!
Через два роки він знову прийшов на два місяці дозволеної тоді пенсіонерам праці до відділу Т. Ф. Панченко і ми 4 вересня 1980 року всім відділом відсвяткували його 70-річчя.
Необхідно було зробити щось таке, що відповідало би моменту і я адаптував маловідому тоді серед інтелектуалів Молитву.
Сегодня, 4 сентября 1980 года, Науму Иосифовичу исполняется 70 лет!
Мне не довелось работать под руководством юбиляра, но я благодарю свою Судьбу за то, что она дала мне возможность житейски общаться с этим мудрым молодым человеком! Я не оговорился: молодым! Ибо всем сердцем, устремлениями, широтой и высотой мысли Наум Иософович необыкновенно молод. Это - редкий дар!
В этот юбилейный день, в эту юбилейную минуту, я - далеко не фаталист и абсолютный безбожник, обращаюсь к своей Судьбе с Молитвой: дай мне силы быть подобным Науму Иосифовичу!
Судьба!
Я старею и буду стариком! Удержи меня от фатальной привычки думать, что я должен сказать что-либо по любому поводу и в любом случае! Упаси меня от стремления выправить дела каждого! Сделай меня думающим, но не нудным, полезным, но не властным!
Сделай меня подобным Науму Иосифовичу!
При обширном запасе мудрости кажется обидным не использовать его целиком, но я хочу сохранить хотя бы несколько друзей к концу жизни!
Сделай меня подобным Науму Иосифовичу!
Сохрани мой ум свободным от подробного изложения бесконечных деталей, дай мне крылья достичь цели! Опечатай мои губы для речей о поражениях, неудачах, болезнях и недомоганиях! Они возрастают и любовь повторно рассказывать о них становится с годами все слаще. Я не смею просить милость не наслаждаться рассказами о горестях других, но помоги мне сносить эти рассказы терпеливо!
Сделай меня подобным Науму Иосифовичу!
Я не смею просить об улучшении памяти, но прошу о возрастающей человечности, когда окажется, что моя память столкнулась с мощью памяти других. Преподай мне блистательный урок того, что и мне случается ошибаться!
Сделай меня подобным Науму Иосифовичу!
Сохрани меня разумно приятным. Я не хочу и не могу быть святым - некоторые из них слишком трудны для совместной жизни, но и кислые люди - одна из вершин творения диявола.
Сделай меня подобным Науму Иосифовичу!
О, Судьба!
Не лишай меня возможности видеть хорошее в неожиданном месте и неожиданные таланты в людях и не забирай у меня силы говориь им об этом!
Дай мне силы быть подобным Науму Иосифовичу Сельцеру!
*****
Наум Осипович захворів і мені довірили відвезти йому додому гроші і якісь презенти. Я побачив його хворим, лежачим в оточені ліків та різноманітного причандалля лікування. Ми гарно поспілкувалися і раптом я побачив стопку книг на французькій мові, підручник самонавчання та великий французько-російський словник. На моє мовчазне запитання поглядом, Наум Осипович сказав:
- Я завжди мріяв прочитати хроніку Наполеона в оригіналі. А мови не знав. І часу не булою. Тепер вивчаю.
- Ця хроніка є на російські?
- Здається нема, як і на українській. Іврит? Не знаю цю мову. Ідиш? Фактично теж не знаю. Адже я виріс в Радянському Союзі.
- То як французька?
- Перший том зараз почав читати! Тяжко, але цікаво!
От яка це була людина!
*******
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=511559
Рубрика: Лірика
дата надходження 15.07.2014
автор: Левчишин Віктор