Злітає час, немов музичне allegretto.
Не за горами і осінні вітражі,
Гаряча кава-чай, в дрібну клітинку пледи
І самота - тримає міцно дві руки...
Вона звучить моїм старим фортепіано,
Фальшивить нотами, тікає у мінор.
А я мовчу - мені ні добре, ні погано,
Мене давним-давно схопили у полон.
І я тікала й не тікала - та куди там?!
Немов гадюками обвиті всі стежки,
І навіть айстри (найулюбленіші квіти)
Уперше зрадили - в цю мить не розцвіли...
І не тікається вже більше в невідоме,
Бо неодмінно там хтось має зачекать!
Така біда - стали чужими всі знайомі,
І навіть я сама собі вже не своя...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=511473
Рубрика: Лірика
дата надходження 15.07.2014
автор: Ліна Біла