Вони посідали, кожен на своїй кате́дрі,
Опустили дула, наче вудилища у воду,
Дивлячись на Христа, який ладен за всіх померти,
Не бажаючи, щоб хтось помирав сьогодні.
Кожен із них відчував, що прийдешній сніг,
Нічого більше, окрім смерті не принесе,
Тому вони жартували, а їхній сміх
Лякав усіх захоплених фарисеїв.
Розуміння того, що життя – це військовий час,
А дорога наша – це міни і стройові,
Критиме усі наші рани мов плексиглас,
Мішатиме наші страхи у чавуні.
Ніхто не вибереться живим із цих блакитних полів,
Для кожного з нас свої пропускні квитки,
І доки звучатимуть в тобі луною передові,
Ти завжди будеш на цих передових.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=511340
Рубрика: Лірика
дата надходження 14.07.2014
автор: Мирослав Гончарук_Хомин