Ще нещодавно все було так добре:
Я мала все, що краще в світі є,
І не було ні жалості, ні втоми,
Мені вдавалось легко геть усе.
Проте недовго жити так судилось,
Усе за мить перетворилось в пил,
На попелищі раптом опинилась
Без шансів, без надій, лишившись крил.
Колишні друзі різко розвернулись
Спиною, більше бачить не схотять:
Навіщо нам безкрила, що за дурість?
Яка тут користь, що із неї взять?
І валиться усе із рук додолу,
Немає сил для всіх розчарувань -
Вони мовчать, аж відбирає мову...
Бо я б хотіла - не змогла б мовчать,
І не мовчала, бо коли підтримка
Комусь із них була потрібна вкрай -
Я без вагання від душі частинку
Всім віддавала, хто б не запитав.
Мені ж коли потрібне тільки слово -
Усі розбіглись по глухим куткам,
Не вперше й не востаннє - знову, знову...
Мабуть, мені до цього час звикать...
Я хочу дуже на шляху зустріти
Таких, що здатні руку простягнуть,
Таких, що допоможуть зрозуміти
Взаємності і правди вірну суть.
Для цього треба тільки відрізняти
Знайомих і колег широкий круг,
Від тих, хто може чесно називатись
Коротким, але влучним словом - Друг.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=510506
Рубрика: Лірика
дата надходження 10.07.2014
автор: Вітрова Доця