Я соняхи до серця пригорну...
В них стільки літа й неба голубіні!
Зачепить вітер зболену струну,
Сповільнять хід мірильники настінні.
Нехай біжить по коліях життя...
Тихцем зійду на сонячній зупинці.
Дідисько-дуб вже віти он простяг,
Додолу трусить жолуді-гостинці.
Хатина бабці білим реп'яшком
Вчепилася край вулиці,старенька.
І до дверей стежина в'ється швом,
У грудях щось здригнеться і затенька.
Люстерця жовтоокі розцвіли!
Медово плачуть в гущу молочаю,
Вже скоро ніч накрапає смоли...
А я до серця сонях пригортаю....
**Фото автора
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=510369
Рубрика: Лірика
дата надходження 09.07.2014
автор: Ірина Кохан