щойно я відпустила себе як вітряк,
замість хустинки услід розмахувала димом,-
повертайся колись, мовляв.
ти живеш у моїй голові,
гойдаєшся як немовля
у колисці безсоння, геть невловимий.
світло з тими,
хто не знає наших імен,
не бачить у ніг жертовних кошиків.
знаєш, я співаю тобі пісень
пошепки.
і вмирають від сонця старі вітряки,
зберігаючи в нетрях тінь диму.
ти живеш у мені незліченність віків,
розливаючись в келих
рими.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=510111
Рубрика: Лірика
дата надходження 08.07.2014
автор: Biryuza