=***=

у  білому  безчассі  тиші
де  жодного  звуку  не  чути
уявно  лежу  на  узвишші
і  роздягнена  і  роззута

здираю  разом  зі  шкірою
непране  простирадло  «вчора»...
…чому  ти  не  говорив  мені
що  в  мене  всередині  море...  

а  там-таки  сонячно  й  тихо!
незрозуміла  ідилія:
горобцями  побита  стріха
лелеки  вертають  з  вирію...

а  руки…  вони  як  і  крила
хочуть  триматися  космосу
по  телику  –  знову  про  вила
а  в  мене  розмова  з  логосом...

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=509508
Рубрика: Лірика
дата надходження 05.07.2014
автор: zvitka09