Моя тризубова душа,
І їх невтесане вороння,
І їхні пики двосторонні,
І моя мрія в комишах...
Коли полилась моя кров,
То засміялись їхні морди,
А я ж-бо і не плакав,гордий,-
До України це любов...
Не сльози різали щоку,
а лезо різало шалене,
Чи пам'ятаєте про мене,
Про мою душу говірку?..
А моє тіло,що в тортурах
віддало гордість за жагу
До волі, і свою журбу
Я поховаю в труні-мурах.
Не поховайте ж векторів,
Що нас спрямовують до раю!
Ми їх до нього не пускаєм,
Наш дух давно на тлі прозрів,
На тлі небес і колосків,
На тлі заплаканого ока,
А я прошу - не стійте збоку,
Щоб вогник в жмені не згорів,
Щоб не прорвався гнида-кат
В наш дім, ми впертої сваволі
Не стерпимо у власнім полі,
За це - на барикадах брат!
30/01/2014
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=509157
Рубрика: Лірика
дата надходження 04.07.2014
автор: Ольга Гарасимів