Коли прийшов в Неневію пророк,
Упокорившись щиро перед Богом,
Ходив по місту, зважуючи крок,
І говорив розмірено та строго:
« Ще сорок днів й Неневія впаде,
Ущент вона розбита буде —
Бог бачить зло! Не дінетесь ніде!..»
І люди чули. Й каялися люди!!!
І навіть цар поспішно з трону встав,
І зняв із себе вишукані шати,
І сів у пеплі, й написав устав,
Що мають всі до Бога вопіяти!
Бог знає все. Бог бачив, що вони
Не напоказ, в молитві та без їжі —
У покаянні... Лиха не вчинив,
Бо любить Бог, і милує, і тішить!!!
О, Боже! Чи прийшли Твої суди?!
Вогнем війни обпалена дорога...
Ти, Україно, в попелі сиди,
Щоб розкривалось милосердя Бога!
Ти не дивись, як чинить твій сусід
І не суди владик, вельмож діяння...
Лиш за своє дамо ми Богу звіт:
Чи є плоди, достойні покаяння?
Бог Терпеливий, Мудрий і Благий!
Достойний Він хвали, прослави, честі!
Любов’ю нас бажає досягти,
Звільнити від гріха, пітьми, безчестя.
О скільки гніву, зла і нарікань...
Слова проклять над рідною землею...
Ти, Україно, на коліна стань,
Щоб Бог підняв десницею Своєю!!!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=509137
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 03.07.2014
автор: Галина Левицька