МОВ ГАРНІ СНИ….

Як  гарні  сни,  що  не  змело
життя  вітрами  і  снігами,
ці  згадки  –  їдемо  в  село,
додому,  в  спогади,  до  мами.

Шляхи  дитинства...  Ліс,  поля,
де  волошки  синіють  в  житі,
де  зелен-сад  –  уся  земля,
де  зріють  яблука  налиті,
і  ждуть  тебе  гриби  в  лісах,
під  лісом  гречки  лан  біліє,
в  спекотних  синіх  небесах
під  власну    пісню  жайвір  мліє...

Село  стрічає,  мов  рідня,
святково  прибрано  в  хатинці,
веселий  гамір,  метушня  –
це  йдуть  сусіди  по  гостинці
і  глянути  на  "гороцьких",
узнати  першими  новини
й  оповістити  всіх  сільських,
ще  й  прибрехати  половину...

У  всіх  –  аврал.    Городи  ждуть!
Робота  ломить  руки  й  спину.
Сусіди  на  підмогу  йдуть,
хто  –  на  півдня,  хто  –  на  годину.
Глянь  –  бульба  в  погребі  лежить,
два  дні  –  і  на  городі  голо,
бадилля  у  вогонь  летить,
старих  й  малих  збирає  в  коло.

В  диму  блукає  запах  груш...
Кружком,  на  ряднах  із  коноплі
вмостилося  сімнадцять  душ
навкруг  печеної  картоплі.
По  килиму  із  споришу,
пропахла  стравами  п'янкими,
до  мами  в  погрібок  спішу
за  огірочками  хрумкими.
Вже  несемо  вино,  гриби
і  всі  можливі  різносоли  –
віддячуємо  за  труди,
за  допомогу  хлібосолим...

Давно  заснув  гамі́рний  день,
та  ми,  під  зорями,  півночі
усе  співаємо  пісень,
розходитись  ніхто  не  хоче...

Ці  спогади:  до  дому  путь,
тепло  домівки  –  відсвіт  раю.
Вони  у  душах  наших  тчуть
прив'язаність,  любов  до  краю.
Тут  пісня  й  мова  пестять  слух,
в  них  йде  із  роду  і  до  роду
від  наших  предків  рідний  дух
аж  з  кореня  мого  народу.



                             

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=508793
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 02.07.2014
автор: Світлана Моренець