Залиш усе… як було… чи як є…
Бо час летить у відчаї кривому…
І люди… просто змучені актори…
Так бездоганно… у кіно німому…
Так бездоганно… смак отих бажань…
Я п’ю вино… і запиваю віскі…
Такі примарні миті сподівань…
І смак життя… записано на диски…
Залиш усе… як було… чи як є…
Усе було… по-іншому – не буде…
На небі сонце втомлене зійде…
Його тепло впаде мені на груди…
Та не зігріє… знаю… не буде…
Для наших рік ніякого пристанку…
Якщо одна з них в море упаде…
То інша… розіллється до останку…
По тих світах… що котяться вночі…
Де ми бездомні… втомлені… і голі…
Іще шукаєм від дверей ключі…
Та вже без нас нам змінено паролі…
Іще шукаєм серед ночі світла…
Та пошуки насправді примітивні…
І наших душ такі відкриті вікна
Віднині недоступні й неактивні…
Через які він пролетить віки…
Літак… що піднімається на злет…
Ти зупиняєш дотиком руки…
Одним нажаттям клавіші DELETE…
І де воно… пристанище твоє…
Смереки… сосни… сакури… берізки…
Залиш усе… як було… чи як є…
Я п’ю вино… я запиваю віскі…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=507638
Рубрика: Лірика
дата надходження 27.06.2014
автор: гостя