В її душі так затишно й спокійно -
Нарешті вже не мріє про любов,
Бо від кохання випила снодійне,
Звільнилася від почуттів оков…
Тепер її хвилює те, що вічне –
Мистецтво, творчість, музика й книжки.
Цікаво знати, чом сумне й трагічне,
Не бачать зачаровані жінки?
Чому для них любов немов наркотик,
І на очах суцільна пелена,
Коханого сприймають лиш на дотик,
І п’ють шалений трунок аж до дна…
Чому прощають підлість і нещирість,
Чому ведуть себе немов раби?
Кохання не візьмеш з собою в вічність,
Залишиш на землі свої скарби…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=507592
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 26.06.2014
автор: ОЛЬГА ШНУРЕНКО