Ти поглянь, як цей ліс тебе манить величними кронами,
І похитує в такт твому серцю своїми гілками,
А на обрії сонце з землею торкаються скронями,
І малюють навколо в багряних тонах панорами.
Ти послухай, як вітер нашіптує в вуха мелодію,
Наче пісню-молитву, створену древніми предками.
Відкривайся душею, єднайся думками з природою,
Нехай ангели вишиють долю зірками й паєтками.
Ти вдихай це повітря, неначе не дихав ніколи,
Нехай пташкою б’ється у грудях, п’янке, як вино.
Нехай ліс обійме. Хай заповнить душевні розколи.
Зовсім скоро ти будеш як чисте нове полотно.
Ти відчуй, як трава вистилається ніжно під п’ятами,
А під нею нестримно пульсує гаряча земля.
Вона плаче за нас і годує скарбами багатими.
Бережи й пам’ятай, ти для неї – лише немовля.
22.06.2014 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=507317
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 25.06.2014
автор: Альбіна Кузів