Моя любов вилуплюється із серця комет
І мчить щодуху у твої руки,
У єдину спільну країну снів,
У єдину спільну духовну країну
й на виднокраях протікає багряне марево ночі,
Тут протікає кров поета
й злісні пута
уриваються
під тремтливим диханням чорних голубок
і все це живе, до поки цвітуть твої очі,
наче радісний комашиний спів,
що пророста углиб лісу
кроною хвої, кущами ожини
все це вплине на симетрію гір,
звідки я відкидатиму
діжки із порохом,
щоб розглянути, як шумлять
моря твоїх нутрощів,
щоб прокинутись цілими млостями
туманних містечок,
у котрих зостались сліди
твоїх щік, що рум’яно палають.
Мабуть, я любив би тебе
За лічені, тисячні кілометри від Землі,
Лиш би не втопитись у власних посушних
Планетах,
лиш би не втратити віри
І двері змогти відчинити,
Щоб вийти на свіже повітря.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=507111
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 24.06.2014
автор: Immortal