Люблю запах диму,
Що йде з димаря,
П’янить…
У тиху годину
Отак навмання
У грубі лучина горить.
Здіймається вверх
Колосистий димок,
За метр - зникає безслідно.
Прогріється хата,
Набрякне теплом,
А ти з молоком і повидлом
Сідаєш до грубки,
Розслаблюєш стан,
Вдихаєш - зринаєш в дрімоті.
Нагрілися руки,
А ти все десь там –
На димом пропаленій ноті.
Сидиш і сидиш,
В хаті диму нема –
Для тебе ще є, пройнялася.
- Наталко, ти спиш?
- Ні це від димаря?
- Та де ж дим?
- Піднявся, піднявся…
У дивному маренні
Ти вже не та,
Неначе близь хати літала.
Люблю запах диму,
А надто в свята,
Отак би чекала, чекала….
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=505670
Рубрика: Лірика
дата надходження 17.06.2014
автор: Наталька Коваль