Суворими хмари довкіл покривають блакить
І сонця здається замало чи й зовсім не гріє.
Куди іде тато? Чому так у грудях щемить?
Спиніться благаю... Все ніби довкола німіє.
Хустинкою сльози зі щічок матусі стирав,
Сестричка сумує, я їх що є сили втішаю.
"Лишаєшся старшим" - так тато мені наказав.
Я мужній, лиш тільки щодня у вікно визираю.
Думками між нами стираю безмежжя доріг,
Я, тату, навчився, як ти - ні сльозинки від болю.
Благаю у Бога, щоб тільки від кулі вберіг,
Ти зараз далеко та серцем ми поруч з тобою.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=505552
Рубрика: Лірика
дата надходження 16.06.2014
автор: Людмила Мартиненко