[i]«Тут почиє у мирі, у тиші
той, що піснею...»[/i]
Може й воскресне...
Епітафію інший напише
своєчасну, і дуже почесну,
і від імені всього народу
непідкупно, і щиро, і мило, –
[i]не читали його ми і зроду,
та зате хоронили з кадилом.[/i]
На могилі не плакали гірко,
що поклали у землю холодну.
Почепили на паличці бирку
чин-по-чину, зате благородно.
Не даються нам рими, верлібри.
Не вписалися ми у епоху.
Нас потрібно будити калібром,
від якого зашкалює строфи.
І тому не балакали довго,
що ходили, бувало, до школи
і не мали ми свого нічого,
і чужого не брали ніколи,
і любили і ранки, і роси...
І нарешті про нього згадали,
що по світу ми бігали босі,
та не голі...
І ми написали:
[i]«Тут почиє у тиші, у мирі
той, кому пощастило померти...»[/i]
Ми любили тиранів-кумирів.
А чому умирали поети?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=504750
Рубрика: Панегірик
дата надходження 12.06.2014
автор: I.Teрен