Набридло все, ох як набридло,
Щоб не робив – не так, не то.
Тебе вважають тут за бидло,
Та ти і є, мабуть, ніхто.
Як сталось, що у тебе вдома,
Поки ловив ти мовчки гав,
Зробили владці з тебе гнома
І ти їм сам свій скарб віддав?
А справа в тім - людська жадоба
Не має міри ані меж.
Поки собі ти чухав лоба,
У тебе й душу вкрали теж.
А без душі всього не стало:
Погас вогонь, розтанув дим,
І українське знане сало
До сліз зробилося гірким.
Так бач, й цього здалося мало,
Хоч ти вже був давно не ти,
Вони тебе, мов пса, погнали
На глум в далекії світи.
Билось, билось серце - стало,
Там - початок, де кінець?
Довго ждав, та не світало,
Згас надії промінець.
Ти рятуєшся від ночі,
Топиш серцем камінь, лід,
Сич кричить, кричить, пророче -
Знать, чекати лиха слід.
Вдома, звісно, і солома,
Сіно чайне запашне,
Труд солодкий, мила втома,
Що тут – глум, то там - святе.
Тільки б жити та радіти,
Та не так воно все є:
Бідних темінь - блиск еліти,
Скрута душить, дістає.
Все забрали, розікрали:
Скніти нам, а їм – жиріть.
Що ж ви робите, вандали?
Схаменіться, припиніть!
Схаменіться, бійтесь Бога,
Пити кров - великий гріх,
І не менший - у слабкого
Все забрать для власних втіх.
Набридло все, ох як набридло,
Щоб не зробив – не так, не то.
А може й справді, ми є бидло?
Хто нам ту правду скаже? Хто?
Москва 2004
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=504612
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 11.06.2014
автор: Івашина В.І. 2