Я бачила на власні очі
увесь той невимовний жах,
який три місяці щоночі
ввижався у зимових снах.
Потрощену в боях бруківку,
дерева з дірками від куль,
квітки упавші на долівку,
обличчя зі слідами гуль.
Розбурхане похмуре місто –
країни нашої душа,
яка одвіку була чиста,
але усьому є межа.
Два місяці вона благала,
щоб ворог полишив її,
і до останнього чекала,
що плач почують всі краї.
На жаль, не всі його почули,
не всі підтримали Майдан.
Чи розум й совість в них поснули?
Чи іншим моляться богам?
А нині більша є загроза –
стоять загарбники в Криму.
Мабуть, це здійснення прогнозу –
народи матимуть війну.
Штрихи до повної картини,
(щоб це не справдилось – молюсь),
я бачу внутрішні лавини,
під ними Київськую Русь.
Москва і Київ у руїнах...
Поламано багато доль...
Вінці тернові на світлинах...
Вкраїнський біль, російська боль...
08. 03. 2014 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=504472
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 11.06.2014
автор: natali.voly