Щовечора, коли ріка голосить по німому дню,
Ти чуєш відгуки оцих плачів,
Та, підійшовши ближче, відчуваєш:
Вода не поступиться стогоном,
Лиш варто ловити ехо,
Бо там - твоє утрачене ім’я.
Й це голослів’я породжує
Джерельну чистоту,
Поглинувши яку через погорду
Плоті,
Ти переходиш на новий поріг
Без пам’яті.
В тобі немає літ,
Весь лік згубився в день,
Коли останній птах на цій землі
Розтратив крила на ходу
По тріщинах зі смутку.
Упавши з неба
До холодних ніг гори,
Почувся тріск –
Це проростали руки.
Та грунт все ж їх – це шкаралуща сумніву.
Про це мені сказало джерело на дні
Без імені ріки.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=504470
Рубрика: Лірика
дата надходження 11.06.2014
автор: Олена Ганько