Я вже не знаю чи радіти літу,
Чи заховатись від колючих промінців,
Так гірко вже дивитись на побиту
Мою Вкраїну мов в терновому вінці.
Та коли ранок вмиється росою,
Надія квітне,мир несуть хмарки
Такі пухнасті, сонечком напоєні,
Радіти хочеться, неначе малюки .
А липа сльози з меду розливає,
Щоби земля солодкою була,
Щоб вже від горя більше не страждала,
І волошковим небом розцвіла.
Пташина безтурботно так щебече.
Горну до серця я надієчку свою.
- Вгамуй мій сум ти літечко лелече,
Пошли Вкраїні світлую зорю.
09.06.14р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=504151
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 09.06.2014
автор: леся квіт