Те, чого ми не бачим... але ВОНО усюди...
В кожному атомі... в кожному подиху...
Страшенна тривога... ні миті продиху
Невідомість із силою тисне на груди...
Довкола - інакше... в повітрі - лиш струм...
Тріщить все, ламається... БОЛЯЧЕ дуже
Хоч знайдуться й ті, кому це байдуже...
Пливемо по річці із назвою "сум"...
І є відчуття, ніби щось наближається...
Що ніби ЕКВАТОР у нас під ногами
Наче гостя іде... відчиняються брами...
Це світло?.. Чи пітьма прикидається?..
Вдивлятися марно. Це все ЗА МЕЖЕЮ...
І важко тут розумом щось осягнути,
А хочеться ВІЛЬНЕ повітря вдихнути...
Так хочеться миру... та не з брехнею...
І люди чекають на нього... Скоріше, якби...
Бо ІСТИНА дійсна була і буде довіку:
Хто не чує шепіт одного чоловіка,
Той, напевне, почує волання юрби...
Та б'ється сьогодні із новою силою
Те серце, що зветься... " НАДІЯ "...
Відпусти нас нарешті, Росія...
Бо НАША ДЕРЖАВА всерівно не буде безкрилою...
8.06.14.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=503851
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 08.06.2014
автор: Богданочка