Там стояв він один, де зійшлися зірки у танку,
Де нескорений лід міг розтанути, але тримався.
Дуже прагнув піти, але ніг невагомість п`янку
Не примусив до руху.. й без бою удосвіта здався.
У несправжніх листах, де лиш погляди й помахи рук
Наскрізь видно думки, що не завжди озвучував голос.
І крізь лід поцілунків пульсує, мов граючись, струм
Замикаючи світ у знебарвлене стиснуте коло.
Не помітить ніхто його трохи безглуздий кінець,
Не напишуть на плитах: «Герою сміливому – слава!»
Він прикриє собою болючий глибокий рубець,
Що без дозволу робить машина чужинця кривава.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=503757
Рубрика: Лірика
дата надходження 07.06.2014
автор: Любов Чернуха