І весь цей час є нерухомість.
І ми у ньому є столи.
То ми потрібні в інтер’єрі,
То не потрібні – на смітник.
І всі ці люди – випадковість.
Я їх не знаю, як і ти.
Ми наче рибки у вольєрі:
Не можемо втекти.
Тобі, мій друже, що потрібно?
Любов? Чи дружба? Обери.
Я, знаєш, вже давно байдужа
До витівок твоїх. Налий води.
Інколи потрібна лиш підтримка.
А що я маю, розкажи?
«Не дзвони», «Не цілуй»…
Тебе такого любить тільки ненька.
І небо небом поневолене.
Чого? Бо одне. Єдине. Ціле.
А я поневолилась весною.
Бо ти є я. Я є тобою.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=503050
Рубрика: Лірика
дата надходження 03.06.2014
автор: Вероніка Стрельченко