Я доторкаюсь спогадом до літа,
де вперше ти сказав: "Моя кохана",
купав у морі росянистих квітів,
що під дверима вже чекали зрана...
Завіюсь завірюхою в ту зиму,
де ревнощі трясли, аж до безтями,
вулканом клекотіли безупину
і спалювали гнівними словами...
Черкну крилом по лазуровій сині
ще лагідного "бабиного літа",
заплутаюся в срібнім павутинні
твоєї ніжності, любовію зігріта...
Та знову, вкотре, в ту весну полину,
що в небі наші долі повінчала,
стежини, перетнувши на хвилину,
переплела і в довгий шлях зв'язала...
І лину із подякою до Бога,
що Він благословив оцю дорогу...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=502913
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 03.06.2014
автор: Світлана Моренець